We are delighted to host this symposium and grateful to the editors of Just Security and EJILTalk! for publishing it.

Over the coming days, the two sites will publish expert contributions leading into the negotiations of the draft International Convention on the Prevention and Punishment of Crimes Against Humanity (CAH). These negotiations will take place at the United Nations in New York from Jan. 19-30.

The negotiations have the potential to fill significant legal and institutional gaps. CAH are among the most serious crimes of concern to the international community. Yet, unlike other serious international crimes (such as war crimes and genocide) they are not covered by a specific international convention. This legal gap limits coordinated global action to prevent such atrocities, prosecute perpetrators, and assist victims. The draft Convention defines and prohibits these crimes, requires States to criminalize and prevent them, and enhances international cooperation, including by extradition and mutual legal assistance.

This symposium builds on an event we organized at the margin of the 69th meeting of the Committee of Legal Advisers on Public International Law (CHADI) at the Council of Europe in Strasbourg. The essays in this series – by Judge Guénaël Mettraux, Prof. Leila Sadat, Prof. Sean Murphy, Dr. Stephanie Egerer-Uhric and Dr. Jorg Polakiewicz – are intended to offer useful insights to negotiators on outstanding substantive issues and challenges that may arise from the negotiation process, with the aim of contributing to the further strengthening of the draft.

Why We Need a CAH Convention

In his forthcoming contribution, Judge Mettraux explains that the concept of CAH was first used as a lay concept in 1748. The concept has since crystallized as a separate category of international crime during WWII and was further refined in the jurisprudence of international criminal tribunals since Nuremberg. Yet, CAHs have not been codified in a dedicated CAH Convention. Doing so is essential for several reasons.

First, a CAH Convention will fill critical gaps in the existing legal framework by addressing criminal conduct that is not adequately captured by the current treaty regime. Rather than being duplicative of existing conventions, a CAH Convention would serve distinctive and complementary prosecutorial functions. Of the generally recognized core-crimes, war crimes are codified in the Geneva Conventions and require a nexus to armed conflict and genocide under the Genocide Convention requires proof of specific intent to destroy a protected group. CAHs, however, encompass a broader category of conduct. They address widespread or systematic attacks directed against civilian populations, without the demanding mens rea threshold required for genocide. A CAH Convention would therefore address violations that fall outside the scope of war crimes and genocide, including discriminatory and other inhumane acts committed in peacetime, regardless of the nationality of victims or perpetrators. It would broaden the scope of the conduct that is regarded as criminal under international law and strengthen – rather than duplicate – the existing international criminal framework by filling existing normative gaps. This issue is discussed in several contributions, including that of Dr. Polakiewicz.

Second, a dedicated CAH Convention will also fill significant gaps that remain in the international legal framework created by the International Criminal Court (ICC), notwithstanding its jurisdiction over CAH. As Prof. Sadat’s contribution will discuss, the ICC Statute does not include an enforceable obligation by States to prevent CAHs, and does not provide for State responsibility, as it focuses only on individual criminal responsibility. Further, the ICC Statute also lacks specific provisions on mutual legal assistance and inter-State cooperation, which are now standard provisions in modern international criminal law treaties. In addition, the ICC complementarity regime places prosecutorial responsibility primarily on domestic criminal systems. However, practice has shown that the limited jurisdiction of the ICC as well as its limited resources and structural constraints have resulted in a very limited docket. By addressing these gaps, a dedicated CAH Convention would strengthen the international legal order and provide States with the necessary normative and operational tools related to CAH.

Third, and finally, a CAH Convention would complement existing domestic tools. In her contribution, Dr. Egerer-Uhrig will highlight the importance of a dedicated CAH Convention based on her experience as a prosecutor in Germany. Her two decades of investigative and prosecutorial practice, especially on crimes committed in Syria, show that CAH can be effectively prosecuted domestically, but also that no two conflicts are alike and that effective international cooperation is indispensable. Cooperation with international partners is essential in every stage of the prosecution of CAH, from evidence gathering to extradition and mutual legal assistance. By establishing a framework of cooperation, the adoption of a CAH Convention would constitute a fundamental and visible step towards preventing and punishing CAH.

Can We Strengthen the ILC Draft?

The draft Convention under discussion was developed and finalized by the International Law Commission (ILC) in 2019, following numerous years of deliberation. Professor Murphy served as the Special Rapporteur for the project and his contribution will describe well the draft, its conceptual structure, and its content. In 2024, after extensive negotiations, the U.N. General Assembly (UNGA) agreed to initiate an intergovernmental negotiating process – scheduled to begin in January 2026.

The ILC Draft is an excellent basis for the new Convention. It reflects the thinking and deep discussions of globally representative groups of eminent lawyers bringing together not only legal expertise but also different perspectives as to what is needed and what is possible. As drafted, the CAH Convention is already a significant step forward.

However, as noted by Prof. Sadat, to reach consensus and initiate negotiations, significant compromise was made at UNGA. Several proposals are on the table to further strengthen the draft.

The first issue is a definitional one. Article 2 of the draft defines CAH as certain defined acts “when committed as part of a widespread or systematic attack directed against any civilian population, with knowledge of the attack.” This definition mirrors Article 7 of the Rome Statute. There are benefits, including a coherent interpretation, in having a consistent definition that is also the distillation of the practice of prior jurisprudence. Moreover, nothing in the draft precludes States to adopt a broader definition in their domestic system. That said, as the understanding of the CAH and some of its aspects has progressed since the adoption of the Rome Statute, some have called for the inclusion of different or additional elements, for example new conduct such environmental destruction, gender apartheid, forced marriage, slave trade and starvation. There have also been proposals suggesting the addition of a Martens Clause or advancing more specifically children’s rights, gender issues, and disability rights. The critical question is whether the inclusion of additional elements would allow for the prosecution of acts that are not yet covered by Art. 7(1)(k) of the Rome Statute, whether it would create additional expectations that cannot be fulfilled, and whether it would really facilitate the prosecution of CAH. Moreover, agreement on the Convention might become more difficult if the carefully negotiated and broadly agreed definition of the crime would to be amended.

A further issue is whether a new CAH Convention should contain explicit provisions excluding functional and personal immunities. Recent developments in international law, including at the ICC and the ILC, support the exclusion of immunity in CAH cases. At the same time, however, it is important to consider carefully how immunities should be addressed in a treaty that regulates inter-State obligations rather than individual international criminal responsibility. In domestic proceedings, national legislation would likely remain bound to respect the personal immunities of incumbent foreign “troika” (president, foreign minister, prime minister). Differently, and consistent with the most recent ILC draft articles, functional immunity might not apply. However, the draft faced some significant opposition when it was discussed (see also comments here) so reopening the debate may make CAH negotiations more difficult.

Finally, there are important questions of treaty design, for example on issues of reservations and other final clauses. Importantly, moreover, the dispute settlement clause (Article 15) raises significant questions and should be clarified. In particular, should parties agree to compulsory jurisdiction by the International Court of Justice (ICJ) over disputes between State Parties, or should the existing (and unclear) opt-out mechanism be retained? Limiting the ICJ’s jurisdiction would clearly limit the effectiveness of the Convention. The experience of the dispute resolution clause of the Genocide Conventions shows that access to the ICJ can serve as a powerful mechanism to address non-compliance, including (as shown in The Gambia v. Myanmar and South Africa v. Israel) in unexpected ways. The institutional role and jurisprudence of the ICJ have demonstrated that it is well placed to adjudicate such kinds of cases, always in accordance with the highest standards of judicial independence and intellectual rigor.

Are There Procedural Challenges?

As part of the compromise, the negotiation process that begins in January will be protracted: a second Preparatory Committee meeting (Prep-Com) is scheduled for April 2027, which will be followed by two Diplomatic Conferences scheduled for 2028 and 2029. It will be important that the two years are used in a meaningful way to strengthen the draft. It might be difficult to keep momentum for the four years’ process, knowing that the real decisions will only be taken in 2029. Innovative and sustained efforts will be key.

Another critical element will be whether the Prep-Com and Diplomatic Conference will take decisions by voting, as it is normal within the U.N. system, or would rather try to work by consensus (following the UNGA 6th Committee model). While consensus would be theoretically preferable, an obligation to reach consensus would make it difficult to agree on a robust outcome and would result in, if any, a much-diluted draft. Furthermore, the option of voting as a last resort is generally considered an essential tool for achieving consensus.

Finally, the process will clearly benefit from the expertise and knowledge of civil society organizations (CSOs). This is also important for transparency and inclusivity reasons, also because CSOs can strengthen the negotiation process. CSOs accredited to the Economic and Social Council (ECOSOC) will participate in both Prep-Com and the Diplomatic Conference, it will be important that, at the end of the 2026 Pre-Com, delegates decide to allow for the participation also of non-ECOSOC accredited organizations and other stakeholders, be it as part of the formal negotiations or through other means.

Conclusion

Crimes against humanity are some of the most serious international crimes. The forthcoming negotiations of a dedicated Convention can fill a significant legal and institutional gap. It will be key to use this opportunity to develop a strong and coherent draft that advances international law, to the benefit of humanity. We hope the symposium will help negotiators achieve these important goals.

The post Negotiating a Treaty on Crimes Against Humanity – Introduction to the Joint Symposium appeared first on Just Security.

In this special episode co-produced with ABILA’s International Law Chats podcast, which Giorgetti and Sterio co-host along with Alison Macdonald KC, the guests — each of whom also participated in International Law Weekend — discuss the weekend’s theme, “Crisis as Catalyst on International Law”; takeaways from panels on topics ranging from the proposed Crimes against Humanity Treaty to international environmental law and more; and how international lawyers and law students might think about their role in the present moment. 

Show Note: 

• International Law Chats – an ABILA podcast 
• Crisis as Catalyst in International Law by Michael P. Scharf (October 16, 2025) 
• Crisis as Catalyst: Past, Present, and Future of International Law by William J. Aceves, Amity Boye and Jessica Peake (October 21, 2025)  
• A Series on the Occasion of ABILA’s International Law Weekend 2025

The post The Just Security Podcast: Reflections on International Law Weekend 2025 appeared first on Just Security.

On April 2, 2024 – less than a year after its creation – the Register of Damages Caused by the Aggression of the Russian Federation against Ukraine (the Register) opened for submission for its first category of claims. This post explains how the Register works and what it does, within the larger context of international compensation mechanisms. By harnessing the tools of international law to collect, assess, and categorize claims of harm caused by the war, the Register is uniquely positioned to be an important part of the mechanism to ultimately provide remedies to those who suffered injuries and loss because of Russia’s violations of international law.

The Register’s Creation

The Register, seated in The Hague, is a new and innovative institution created to record claims of injuries, damage and loss caused by Russia’s aggression of Ukraine under a partial and enlarged agreement of the Council of Europe (CoE – see here for a timeline of its creation). The Statute of the Register provides that it 

“shall serve as a record, in documentary form, of evidence and claims information on damage, loss or injury caused, on or after 24 February 2022, in the territory of Ukraine within its internationally recognised borders, extending to its territorial waters, to all natural and legal persons concerned, as well as the State of Ukraine, including its regional and local authorities, state-owned or controlled entities, by the Russian Federation’s internationally wrongful acts in or against Ukraine.” 

In accordance with its Statute, the functions of the Register are limited to receiving and processing information on claims, categorizing, classifying, and organizing such claims, and assessing and determining their eligibility for inclusion in the Register. In itself, the Register does not have an adjudicative function, nor does it determine responsibility or allocate payments or compensation. The Statute (at Art. 2.5) provides that the work of the Register is but the first component of a future compensation mechanism to be created separately, and which may include a claims commission and a compensation fund. 

The Register was created by Resolution CM/Res (2023)3 of the Committee of Ministers of the Council of Europe (CoE) establishing the Enlarged Partial Agreement on the Register of Damage Caused by the Aggression of the Russian Federation against Ukraine on May 12, 2023. In addition to 37 CoE members, the European Union, Canada, Japan and the United States are also members of the Register. As such, the Register acts within the institutional framework of the CoE, and has its own juridical personality under Dutch and Ukrainian law (Arts. 1 & 3 Statute). Participation in the Register is open to all CoE members and observer States and the EU, as well as other States that voted in favor of UN GA Res. A/RES/ES-11/5 and those so authorized by the Conference of Participants, taking into consideration the position of Ukraine.

Key Features and Operations to Date

An overview of key features of the Register and its operations to date, provided below, highlight its unique design and early successes in implementation:

The Conference of Participants: The Register is composed of three main bodies: the Conference of Participants (COP), the Board and the Executive Director, who heads the Secretariat. The COP is composed of one representative appointed by each participant. Associate members participate without a right to vote but acquire full rights when they make voluntary contributions of specified amounts. The COP has overall responsibility for the fulfillment of the mandate of the Register. It appoints the members of the Board, designates the Executive Director and approves the budget. It also approves the Register’s rules and regulations proposed by the Board. 

The COP has so far met four times: first, in June 2023 in Strasbourg to appoint its Chair (Ambassador Sandy Moss from the UK) and Vice-Chairs (Ambassador Tanja Gonggrijp of the Netherlands and Mr. Emil Rugger of Czechia) and designate the Executive Director (Markiyan Kliuchkovskyi of Ukraine). The COP’s second meeting discussed financial issues and approved the 2023 budget. It also agreed on the rules for the appointment of the members of the Board. The seven members of the Board were elected at its third meeting in November 2023. Finally, the COP met in The Hague in April to announce the opening of the claims’ submission process.

Board of the Register: The Board of the Register, elected by the COP, is composed of seven members, each nominated by COP members. Robert Spano, former President of the European Court of Human Rights from Iceland and now a partner in the law firm of Gibson, Dunn & Crutcher LLP, chairs the Board. I, Chiara Giorgetti (from Italy), Professor of International Law and an international arbitration expert, have the honor to be the Vice-Chair. The other members are Dr. Veijo Heiskanen (Finland) international arbitrator and former partner at Lalive, Ms. Aleksandra Mężykowsa (Poland) Associate Professor at Institute of Law Studies, Polish Academy of Sciences, Lucy Reed (USA) international arbitrator and former partner at Freshfield Bruckhaus Deringer LLP, Dr.  Norbert Wühler (Germany) who has served in several  international claims commissions. One spot on the Board was reserved for a Ukrainian nominee, and Yulia Kyrpa, executive partner at Aequo, was elected by the COP to that spot. Board members serve for three years and sit in their individual capacity. 

Under Art. 6 of the Statute, the Board has responsibility for the exercise of the function of the Register and proposes rules and regulations governing the Register’s work, in particular in regards to the determination of the categories of claims and the process for receiving, processing and recording them, as well the format of the claims form and the requirement for evidence for each category of claims. The rules and regulations are approved by the COP. The board also has ultimate authority to determine the eligibility of claims to be recorded, based on the recommendations of the Executive Director, and performs any other function not otherwise vested in other organs of the Register.

The Board has already met twice. During its inaugural meeting in December 2023 it elected its Chair and vice-Chair, adopted rules and procedures and discussed the categories of claims that will be eligible for submission to the Register, in accordance with its Statute and international law. It also stated its intention to address as a matter of urgency the collection and recording of claims from individuals who have been most effective by the war and claims related to Ukraine’s critical infrastructure.

Executive Director: The Executive Director, Markiyan Kliuchkovskyi, was designated by the COP upon proposal of Ukraine. He has the day-to-day responsibility for overseeing and administrating the work of the Secretariat, and, together with the Secretariat, ensures substantive, technical, administrative and organization support for the work of COP. He is also responsible for forwarding claims to the Board for approval and recording them in the Register and for liaising with relevant national and international bodies on issues related to its work and the process of claims collection and evidence.

Eligible Claims: The Board adopted categories of claims eligible for recording at its second meeting of March 2024 and the Conference of the Participants approved the categories a few days later, on 26 March 2024. Categories include claims by natural persons (Category A), which include claims related to involuntary displacement, personal injuries, loss of property, income and livelihood and loss of access to public services. Claims by the State of Ukraine (Category B) and Claims by legal entities other than those included in B (Category C). Category B includes damage or destruction of property, loss of historic, cultural and religious heritage, damages to the environment and natural resources as well as humanitarian public expenditure and demining. Category C includes damage or destruction of property, loss of historical, cultural, and religious heritage, business and other economic losses and humanitarian expenditures. 

Categories of Claims may be subject to change and/or clarification, in accordance with the Register’s Statute and Claims Rules. Specific rules for submission of specific categories of claims and the related evidentiary requirements are to be approved by the Board separately.  

Claims Rules: The Board has also approved Rules Governing the Submission, Processing and Recording of Claims (Claims Rules) which specify how claims can be submitted and by whom, as well as the technical submission requirements, eligibility requirements and the process for review and processing by the secretariat and consideration and recording by the Board.

Opening the Register for Claims

On a momentous occasion, at the fourth meeting of the COP on 2 April 2024, the submission of claims in the first category – damages or destruction of residential immovable property – was opened. The Board chose this category because of its immense impact on people’s lives and because substantial evidence was readily available. The Register will then continue to periodically launch other submission of claims from individuals who have been most affected by the war and for damages to critical infrastructure of Ukraine.

IMAGE: In an aerial view, residential districts in the flooded area of the city on June 8, 2023 in Kherson, Ukraine. As a result of blowing up (Ukraine authorities has accused Russia in that), about 80 settlements, including Kherson, are threatened with flooding. Authorities and volunteers began evacuating the population from dangerous areas. (Photo by Yan Dobronosov/Global Images Ukraine via Getty Images)

The post The Register of Damages for Ukraine Opens for Claims Submissions appeared first on Just Security.

Tremendous progress has been made in establishing how the Register will work, its functions and legal structure, and how it will fit within the larger framework of the international reparation mechanism for damages in Ukraine. We discuss each of those in turn. 

The Functions of the Register

Resolution CM/Res(2023)3 was adopted by the Committee of Ministers of the Council of Europe (CoE) at their meeting in Reykjavik and established as an Enlarged Partial Agreement on the Register of Damage Caused by the Aggression of the Russian Federation Against Ukraine (the Agreement). Thirty-seven CoE members agreed on adoption of the agreement, alongside representatives of the European Union, Canada, Japan and the United States. The Register is initially established for a period of three years and will then be reviewed.

The mandate of the Register is to 

serve as a record, in documentary form, of evidence and claims information on damage, loss or injury caused to all natural and legal persons concerned, as well as the State of Ukraine (including its regional and local authorities, State-owned or controlled entities), caused on or after 24 February 2022 in the territory of Ukraine within its internationally recognised borders, extending to its territorial waters, by Russian Federation’s internationally wrongful acts in or against Ukraine.

RODU is distinctive, but not unprecedented, and follows the example of the U.N. Register of Damage (UNRoD) that was created by the UNGA in application of the Advisory Opinion of the Construction of the Wall in the Occupied Palestinian Territory to record loss and damage, and now sits in Vienna.  

Unlike UNRoD, however, the Agreement provides that the Register is only the first component of a future international compensation mechanism, which may include a claims commission, to be established in the future by separate agreement in co-operation with Ukraine. Thus, the plan under the Agreement is to create a two-step process, the first one – RODU — to collect and register claims, the second – to be created — to adjudicate and provide compensation for meritorious claims filed under RODU.

The Statute of RODU provides that the Register will “receive and process information on claims of damages and evidence, categorize, classify and organize” the claims and assess them and determine their eligibility for inclusion in the Register and for a future examination and adjudication. RODU does not have adjudicative functions on the claims and will not have the ability to allocate payments or compensation or determine responsibility. 

RODU will be based in The Hague and will have satellite offices in Ukraine. It will have juridical personality under the national law of the Netherlands and of Ukraine. RODU will also have capacity to contract and will be regulated under the General Agreement on Privileges and Immunities of the Council of Europe. 

All member and observer States of COE as well as other States and international organizations are invited to become members of the Enlarged Partial Agreement in accordance with the RODU Statute annexed to the Resolution, which provides (Article 4) that States that have voted in favor of UNGA Res. A/RES/ES-11/5 may join the Register as Participant or Associate Members by notification to the Secretary General of the COE. Other States may be authorized to join the Register taking into account “the position of the Government of Ukraine.”

The Structure of the Register

RODU is composed of three separate organs: the Conference of the Parties (COP – regulated in Article 5); the Board of the Register (the Board – regulated in Article 6) and the Executive Director (ED – regulated in Article 7), each with distinctive functions.

The COP is composed by one representative appointed by each Participant. COP has a supervisory function and has the overall responsibility for the fulfillment of RODU’s mandate, approves the rules and regulations proposed by the Board to govern the work of the Register, appoints Board members and designates the ED upon proposal of Ukraine. COP also adopts the budget. Decisions are taken by two thirds majority of votes by Participants, though procedural decisions can be taken by majority of votes cast. Associate members can participate in meetings and have the right to make oral and written statements, but do not have the right to vote. Budgetary contributions are mandatory for Participants and voluntary for Associate members.

COP met for the first time on June 27 and elected Sandy Moss (UK) as Chair, and Tanjia Gonggrijp (The Netherlands) and Emil Ryffer (Czech Republic) as Vice-Chairs for a period of three years.

The Board will be composed of at least seven members (the number can be increased by the COP if needed) “taking into account their integrity, experience and multidisciplinary expertise necessary for the efficient functioning of the Register, notably as regards international law, war damages and claims, accounting, and loss assessment, as well as gender and global geographical balance.” Members of the board are appointed for a term of three years renewable once. Members sit in their individual capacity and are to be independent and impartial in the exercise of their functions and available to carry out their duties effectively. In terms of appointments of members, one of the members shall be appointed by the COP among candidates nominated by Ukraine, the others will be appointed by the COP among candidates nominated by Participants and Associate Members.

The Board has the responsibility for the exercise of the functions of RODU. It proposes and implements the rules and regulation for the work of Register in particular “as regards the determination of the categories of claims, the procedures for the receiving, processing and recording of claims, the format of the claim forms and the requirements for evidence with respect to each category of claims, that shall be approved by the Conference.” The Board determines the date from which the Register is open for submission of claims and has the ultimate authority to determine the eligibility of claims to be recorded in the Register, based on the recommendation of the Executive Director. The Board must meet at least quarterly, and it is to be expected that the Board will be very busy as soon as it appointed drafting the rules and regulations and determining the process to be followed for claims.

The day-to-day running of RODU will be in the hands of the ED who represents the Register and acts on its behalf. The ED and its Secretariat provides administrative, substantive and technical support to the work of the COP and Board and is responsible for forwarding claims to the Board for approval, liaise with the relevant national and international bodies on issues related to the work of the Register and the process of collection of claims and evidence, and liaise with the government of The Netherlands and Ukraine. The ED is designated by the COP upon proposal by Ukraine and appointed by the Secretary General of the Council of Europe, taking into account the integrity, experience and multi-disciplinary expertise necessary for this post. At its first meeting, the COP designated Markiyan Kliuchkovsky of Ukraine as its first ED.

Next Steps

It is quite remarkable that less than six months after the creation of a Register was endorsed by UNGA and less than a year since the idea of a claims commission for Ukraine began to be discussed, RODU is now a reality, now being established in The Hague.

The designation of the ED and forthcoming appointment of the members of the Board will mean that RODU will be able to start its work expeditiously. Once fully functioning, RODU will have to expeditiously address key issues, including claims categories, filing requirements, and claims processing. 

RODU is the first component of the two step-mechanism to effectuate reparation, to be established by further negotiation. The statute provides that the work of RODU will be transferred to a compensation mechanism, with the assistance of RODU and its ED. The form and structure of the Compensation Mechanism is still to be negotiated, but it is important to note that the Statute provides for it to be a separate international mechanism which could include a claims commission and a compensation fund.

In sum, the establishment of RODU is an extraordinary achievement and could be the first step of a new kind of claims commission that responds to the unique situation that prompted its creation.

IMAGE: Members of the General Assembly vote on a draft resolution during a special session in the General Assembly Hall at United Nations Headquarters on November 14, 2022 in New York City. The UNGA continued its Eleventh Emergency Special Session to hold a vote on a draft resolution brought by the Permanent Representative of Ukraine to the United Nations Sergiy Kyslytsya, calling for the UNGA to create an “international register” to document claims of damage, loss, or injury to Ukrainians caused by Russia. (Photo by Michael M. Santiago/Getty Images)

The post A Significant New Step in the Creation of An International Compensation Mechanism for Ukraine appeared first on Just Security.

У понеділок Генеральна Асамблея Організації Об’єднаних Націй (ГА ООН) на своїй 11-й надзвичайній сесії ухвалила резолюцію Res. L.6/2022 “Подальший захист та відшкодування збитків за агресію проти України“. Резолюція, співавторами якої виступили 56 держав-членів, отримала значну позитивну підтримку: 94 голоси “за” і 13 “проти” (74 “утрималися”; стенограму засідання див. тут).

Резолюція є історичною. Вона визнає, що Росія має бути притягнута до відповідальності за свою агресію проти України та рекомендує створити реєстр завданих збитків. Вона також визнає необхідність відшкодування Росією шкоди, завданої порушенням міжнародного права.

Створення системи відповідальності при заблокованій Раді Безпеки

У перших 10 пунктах Резолюції окреслюються основні положення та правові принципи, які застосовуються до ситуації в Україні. Резолюція підтверджує першочергове значення Статуту Організації Об’єднаних Націй у плеканні верховенства права серед держв. Посилаючись на статтю 2 Статуту, Резолюція нагадує, що всі держави зобов’язані утримуватися у своїй політиці від загрози силою або її застосування як проти територіальної цілісності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, що є несумісним з цілями Організації Об’єднаних Націй. Зазначається про те, що відповідно до статті 33 Статуту, держави-члени повинні вирішувати свої міжнародні спори мирними засобами, в тому числі шляхом переговорів, посередництва, примирення, арбітражу або судового розгляду.

Преамбула також підтверджує відповідно до статті 14 Статуту повноваження Генеральної Асамблеї ООН рекомендувати заходи для мирного врегулювання будь-якої ситуації, яка, на її думку, може зашкодити загальному добробуту або дружнім відносинам між державами. Оскільки Рада Безпеки не змогла діяти в цій ситуації через застосування Росією права вето, підтвердження в резолюції повноважень ГА ООН щодо рекомендації таких заходів є важливим і, можливо, свідчить про готовність ГА ООН бути більш залученою до складних ситуацій, які загрожують миру і безпеці. Дійсно, 11-та надзвичайна спеціальна сесія ГА ООН, в рамках якої була схвалена резолюція, була скликана Резолюцією Ради Безпеки 2623/2022 із застосуванням резолюції “Об’єднання заради миру“, згідно з якою Рада Безпеки передає на розгляд Генеральної Асамблеї ситуацію, щодо якої постійні члени Ради зайшли в глухий кут.

Після висловлення серйозного занепокоєння у зв’язку із загибеллю людей, переміщенням цивільного населення, руйнуванням інфраструктури та знищенням природних ресурсів, а також іншою шкодою, спричиненою агресією Росії проти України, Резолюція звертається до інших документів та заходів. Зокрема, Резолюції ES-11/1 від 2 березня 2022 року “Агресія проти України”, ES-11/4 від 12 жовтня 2022 року “Територіальна цілісність України” та Резолюція 60/147 “Основні принципи та керівні положення, що стосуються права на правовий захист та відшкодування збитків для жертв грубих порушень норм міжнародного права з прав людини та серйозних порушень міжнародного гуманітарного права”, яка закликає до “адекватного, ефективного та швидкого відшкодування збитків” за грубі порушення міжнародних норм права з прав людини та серйозні порушення міжнародного гуманітарного права.

Застосування Програми до України

У другій основній частині Резолюція застосовує ці підходи до ситуації в Україні, підкреслюючи відповідальність Росії за міжнародним правом та закликаючи до створення реєстру позовів щодо відшкодування збитків, втрат та шкоди.

У Резолюції вперше міститься заклик до Росії негайно припинити застосування сили проти України та повністю і беззастережно вивести свої війська в межах її міжнародно визнаних кордонів і територіальних вод.

Далі вона спирається на положення попередніх резолюцій, зазначаючи, що Росія порушила міжнародне право своєю агресією проти України, а також інші міжнародно-правові зобов’язання, у тому числі ті, що випливають з міжнародного гуманітарного права та міжнародного права з прав людини. Застосовуючи Статті про відповідальність держав, в Резолюції зазначено, що Росія “повинна нести юридичну відповідальність за всі свої міжнародно-протиправні діяння, включаючи відшкодування будь-якої шкоди заподіяної такими діяннями” (виділено авторами). Таке чітке формулювання є надзвичайно важливим. Воно недвозначно стверджує, як це відображено у статтях 28 та 31 Статей про відповідальність держав, що порушення міжнародного права мають правові наслідки, включаючи зобов’язання здійснити повне відшкодування шкоди, заподіяної міжнародно-протиправним діянням.

З цього слідує, як визнається в Резолюції, що існує потреба у створенні спільно з Україною, “міжнародного механізму для відшкодування збитків, втрат або шкоди, що виникли внаслідок міжнародно-протиправних діянь Російської Федерації в Україні або проти неї”. Підтримка створення міжнародного механізму є фундаментальною і відповідає практиці інших компенсаційних механізмів, що випливають з порушення міжнародного права, включаючи Компенсаційну комісію ООН, і, більш конкретно, за порушення міжнародного гуманітарного права, Комісію з претензій Еритреї до Ефіопії.

Новації у відшкодуванні збитків

Спосіб, у який будуть здійснюватися такі репарації, є новаторським. Резолюція не йде шляхом Компенсаційної комісії ООН, яка не може бути застосовною в цій ситуації, оскільки була створена як допоміжний орган Організації Об’єднаних Націй резолюцією Ради Безпеки. Натомість, резолюція передбачає створення окремого механізму державами-членами у співпраці з Україною.

Резолюція ГА ООН рекомендує створити реєстр для відшкодування збитків, який

слугуватиме фіксацією у документальній формі доказів та інформації щодо збитків, втрат або шкоди, заподіяних фізичним та юридичним особам, а також державі Україна міжнародно-протиправними діяннями Російської Федерації в Україні або проти неї, а також сприятиме та координуватиме збір таких доказів.

Реєстр не буде частиною Організації Об’єднаних Націй, а створюватиметься державами-членами. Він збиратиме докази та фіксуватиме збитки, завдані внаслідок порушень Росією міжнародного права як фізичним, так і юридичним особам, а також Україні, та претензії, що випливають з цих порушень, з метою надання репарацій.

Хоча резолюція ГА ООН рекомендує створити реєстр збитків через новий механізм – угоду між державами-членами – використання такого реєстру не є безпрецедентним. Він створений за прикладом Реєстру збитків ООН, який був створений ГА ООН на виконання Консультативного висновку щодо будівництва стіни на окупованій палестинській території з метою фіксації втрат та збитків.

Представляючи текст резолюції (документ A/ES-11/L.6), Посол України в ООН зазначив, що 77 років тому Радянський Союз вимагав і отримав репарації як моральне право країни, яка постраждала від війни та окупації. Резолюція, прийнята у понеділок, слідує тим же шляхом, щоб забезпечити компенсацію для відновлення України та забезпечити відшкодування збитків за всі порушення міжнародного права з боку Росії. Це важлива ознака відповідальності за серйозне порушення міжнародного права.

ФОТО: Постійний представник Росії при Організації Об’єднаних Націй Василь Небензя виступає під час засідання Генеральної Асамблеї на спеціальній сесії в залі Генеральної Асамблеї в штаб-квартирі ООН 14 листопада 2022 року в Нью-Йорку. ГА ООН продовжила свою 11-тц надзвичайну спеціальну сесію для проведення голосування щодо проекту резолюції, внесеного Постійним представником України при ООН Сергієм Кислицею, який закликає ГА ООН створити міжнародний реєстр для документування претензій щодо збитків, втрат або поранень, завданих українцям Росією. (Фото Michael M. Santiago/Getty Images)

* * *

Про авторів:

Професор Кіара Джіорджеті (@ChiaraLawProf) з Річмондської школи права викладає міжнародне право та вирішення міжнародних спорів, а також є старшим науковим співробітником проекту “Міжнародні позови та репарації” Колумбійської школи права.

Маркіян Ключковський (@kliuch), практикуючий юрист в галузі міжнародного публічного права, який працює в Києві і є радником України.

Професор Патрік Пірсал (@Pwpearsall), директор проекту “Міжнародні позови та репарації” Колумбійської школи права, викладає міжнародне право та вирішення спорів.

Джеремі К. Шарп (@JKSharpe1648) міжнародний арбітр, радник з міжнародного права, викладач права та старший науковий співробітник проекту “Міжнародні позови та репарації” Колумбійської школи права.

The post Історична резолюція Генеральної Асамблеї ООН закликає до виплати репарацій Україні appeared first on Just Security.

On Monday, the United Nations General Assembly (UNGA) sitting in its 11^th Emergency Session approved Res. L.6/2022 entitled “Furtherance of Remedy and Reparation for Aggression against Ukraine.” The resolution was co-sponsored by 56 member States and gathered a significant positive vote, with 94 votes in favor and 13 against (with 74 abstaining; for a transcript of the session see here).

The resolution is historic. It recognizes that Russia must be held accountable for its aggression against Ukraine and recommends the creation of a registry of damages. It also recognizes the need for Russia to make reparation for injury caused by its violations of international law.

Creating a Framework for Accountability with a Deadlocked Security Council

In its first 10 preambular paragraphs, the resolution sets the scene and outlines the basic tenets and legal principles that frame the situation in Ukraine. It reaffirms the paramount importance of the U.N. Charter in promoting the rule of law among nations. Citing Article 2 of the Charter, it recalls that all States have an obligation to refrain in their international relations from the threat or use of force against the territorial integrity or political independence of any State, or in any other manner inconsistent with the U.N.’s purposes. It recalls that, under Article 33 of the Charter, member States must settle their international disputes by peaceful means, including by negotiation, inquiry, mediation, conciliation, arbitration, or judicial settlement.

The preamble also reiterates the power of the U.N. General Assembly (UNGA), under Article 14 of the Charter, to recommend measures for the peaceful adjustment of any situation that it deems likely to impair the general welfare or friendly relations among nations. Because the Security Council has been unable to act in this situation because of Russia’s veto power, the resolution’s reiteration of the UNGA’s power to take action is important and possibly signals the UNGA’s willingness to be more involved in complex situations that threaten peace and security. Indeed, the 11th Emergency Special Session of the UNGA under which the resolution was approved was called via Security Council Resolution 2623/2022 applying the Uniting for Peace resolution, whereby the Council refers to the UNGA a situation on which the Council’s permanent members are deadlocked.

After expressing grave concern at the loss of life, civilian displacement, destruction of infrastructure and natural resources and other damage caused by Russia’s aggression against Ukraine, the resolution recalls relevant resolutions and activities. These include Resolutions ES-11/1 of 2 March 2022 entitled “Aggression against Ukraine,” ES-11/4 of 12 October 2022 entitled “Territorial Integrity of Ukraine,” and Resolution 60/147 entitled “Basic Principles and Guidelines on the Right to Remedy and Reparations for Victims of Gross Violations of International Human Rights Law and Serious Violations of International Humanitarian Law,” which calls for “adequate, effective and prompt reparations” to redress gross violations of international human rights law and serious violations of international humanitarian law.

Applying the Framework to Ukraine

In its second, operative part, the resolution applies this framework to the situation in Ukraine, underlining Russia’s responsibility under international law and calling for the creation of a registry of claims for damage, loss and injury.

It first calls on Russia to immediately cease its use of force against Ukraine and completely and unconditionally withdraw within its internationally recognized borders and territorial waters.

It then builds on recognition made in earlier UNGA resolutions that Russia violated international law in its aggression against Ukraine as well as other international legal obligations, including those arising from international humanitarian law, international human rights law. Applying the Articles on State Responsibility, it holds that Russia “must bear the legal consequences of all its internationally wrongful acts, including making reparation for the injury, including any damage, cause by such acts” (emphasis added). This clear articulation is essential. It states in no uncertain terms, as reflected in Articles 28 and 31 of the Articles on State Responsibility, that violations of international law have legal consequences, including the obligation to make full reparation for injury caused by an international wrongful act.

It follows, as the resolution recognizes, that there is a need to establish, in cooperation with Ukraine, “an international mechanism for reparation for damage, loss or injury, and arising from the internationally wrongful acts of the Russian Federation in or against Ukraine.” Support for the creation of an international mechanism is fundamental and follows the practice established by the creation of other compensation mechanisms ensuing from the violation of international law, including the U.N. Compensation Commission, and, more specifically for violations of international humanitarian law, the Eritrea Ethiopia Claims Commission.

Innovations in Reparations

The way in which such reparations will be made is innovative. The resolution does not follow the path of the U.N. Compensation Commission, which is unavailable in this situation, as it was created by a resolution of the Security Council as a subsidiary organ of the United Nations. Instead, the resolution envisages the creation of a separate mechanism by members States in cooperation with Ukraine.

The UNGA resolution recommends the creation of a register for damages

to serve as a record, in documentary form, of evidence and claims information on damage, loss or injury to all natural and legal persons concerned, as well as the state of Ukraine, caused by Russian Federation’s internationally wrongful acts in or against Ukraine, as well as to promote and coordinate evidence gathering.

The register will not be part of the United Nations, but is to be created by member States. It will collect evidence and record damage caused by and claims arising from Russia’s violations of international law for both natural and legal persons, as well as Ukraine, with a view to providing  reparations.

While the UNGA resolution recommends creation of a register for damages through a novel mechanism – agreement among member States – the use of such a register is not unprecedented. It follows the example of the U.N. Register of Damage that was created by the UNGA in application of the Advisory Opinion of the Construction of the Wall in the Occupied Palestinian Territory to record loss and damage.

Introducing the text (document A/ES-11/L.6), Ukraine’s Ambassador to the United Nations noted that the Soviet Union had demanded and received reparations 77 years ago as the moral right of a country that has suffered war and occupation. The resolution adopted on Monday follows that same path to ensure compensation for Ukraine’s recovery and ensure that damages are paid for all violations of international law by Russia. It is an important sign of accountability for a grave violation of international law.

IMAGE: Permanent Representative of Russia to the United Nations Vasily Nebenzya speaks during a meeting of the General Assembly for a special session in the General Assembly Hall at United Nations Headquarters on November 14, 2022 in New York City. The UNGA continued its Eleventh Emergency Special Session to hold a vote on a draft resolution brought by the Permanent Representative of Ukraine to the United Nations Sergiy Kyslytsya, calling for the UNGA to create an “international register” to document claims of damage, loss, or injury to Ukrainians caused by Russia. (Photo by Michael M. Santiago/Getty Images)

The post Historic UNGA Resolution Calls for Ukraine Reparations appeared first on Just Security.

Повномасштабне вторгнення Росії в Україну спричинило масове переміщення людей, величезну кількість економічної та особистої шкоди, а також масові збитки для державної та приватної власності. Іноземні держави та іноземці також зазнали шкоди та збитків. Український уряд нещодавно висловив намір співпрацювати із зацікавленими сторонами для створення міжнародної комісії (далі —  Комісії) для розгляду позовів про компенсацію шкоди, спричиненої діями Росії. Подібно до більшості інших спеціальних комісій, Комісія матиме повноваження відповідно до міжнародної угоди, укладеної між Україною та зацікавленими державами.

Міжнародні спеціальні комісії є гнучкими інструментами, які зазвичай створюються для розгляду масових позовів, що виникають внаслідок міжнародних криз. Вони можуть стати платформою для розгляду широкого кола можливих позовів відповідно до міжнародного економічного та гуманітарного права з боку диверсифікованої групи потерпілих сторін, зокрема держав, міжнародних організацій, фізичних та юридичних осіб. У наш час було створено понад 400 міжнародних спеціальних комісій, починаючи з тих, що були засновані відповідно до Договору Джея 1794 року між Сполученими Штатами та Великою Британією. Серед нещодавніх відносно успішних прикладів таких комісій можна виокремити Спеціальний трибунал Ірану та Сполучених Штатів (IUSCT), Компенсаційну комісію Організації Об’єднаних Націй (UNCC) та Спеціальну комісію Еритреї та Ефіопії (EECC).

Міжнародні спеціальні комісії є індивідуальними інструментами, що можуть приймати різні форми. Створення таких комісій надає державам широке коло варіантів та обмежень — юридичних, фінансових, дипломатичних та практичних. У цій статті розглянуто доцільність та бажаність створення міжнародної спеціальної комісії для України.

Чому держави створюють міжнародні спеціальні комісії?

Міжнародні спеціальні комісії створюються у виняткових випадках, наприклад, після збройного конфлікту або міжнародної кризи. Держави можуть створювати спеціальні комісії для вирішення питань компенсації після конфлікту через міжнародний судовий процес, результати якого є обов’язковими для сторін. Держави можуть мати різні мотиви, зокрема отримання репарацій, припинення конфлікту, встановлення історичних даних, відновлення справедливості та верховенства права. Держави можуть створювати міжнародні спеціальні комісії тоді, коли вони видаються необхідними, підхожими, політично корисними та кращими за альтернативи.

Для держав міжнародні спеціальні комісії можуть бути необхідними для забезпечення ефективного відшкодування збитків, особливо після масштабних криз, які спричиняють масові позови. Наприклад, IUSCT (Спеціальний трибунал Ірану та Сполучених Штатів) на сьогоднішній день розглянув близько 4700 позовів між урядами та громадянами Ірану та Сполучених Штатів, присудивши компенсації на понад 2,5 мільярда доларів США. EECC (Спеціальна комісія Еритреї та Ефіопії) розглянула 47 позовів (31 від Еритреї та 16 від Ефіопії), присудивши компенсації на близько 163 мільйонів доларів США уряду Еритреї та приблизно 174 мільйони доларів США уряду Ефіопії. UNCC (Компенсаційна комісія Організації Об’єднаних Націй) розглянула близько 2,7 мільйонів позовів, присудивши компенсації в розмірі 52,4 мільярда доларів США приблизно 1,5 мільйонам успішних заявників.

Держави можуть вважати міжнародні спеціальні комісії підхожими за певних обставин, особливо якщо є фінансові ресурси для виплати присуджених компенсацій. Трибунал IUSCT, наприклад, став можливим частково тому, що Сполучені Штати заморозили іранські активи на суму близько 12 мільярдів доларів, частина з яких була збережена для виплати компенсацій в рамках трибуналу IUSCT. Подібно до цього комісія UNCC стала можливою завдяки Компенсаційному фонду, створеному Радою Безпеки ООН, який був утворений з частки прибутку від продажів іракської нафти і використовувався для виплат заявникам в рамках комісії UNCC.

Держави можуть вважати міжнародні спеціальні комісії політично корисними, у тому числі для задоволення ширших інтересів у відновленні або підтримці міжнародного миру та безпеки. Трибунал IUSCT, наприклад, допоміг припинити довготривалу кризу із заручниками та, можливо, запобігти війні. Комісія EECC допомогла двом державам припинити кривавий збройний конфлікт. Комісія UNCC допомогла відновити міжнародний мир і безпеку після вторгнення Іраку та анексії Кувейту.

Нарешті, держави можуть вважати міжнародні спеціальні комісії кращими за будь-які альтернативи. Існуючі юридичні механізми, як наприклад, національні суди або арбітражні трибунали ad hoc, можуть бути недоступними або не підходити для вирішення масових, значущих і різноманітних юридично та фактично спорів. , що виникають внаслідок війни — питання, яке буде розглянуто нижче.

Міжнародні спеціальні комісії можуть бути гнучкими та індивідуальними

Міжнародні спеціальні комісії — це гнучкі, індивідуальні механізми, які підходять для різних ситуацій. Вони, як правило, створюються відповідно до обов’язкового міжнародного документу. Комісія UNCC, наприклад, була створена Резолюцією 687/1991 Ради Безпеки ООН відповідно до розділу VII Статуту ООН, яка була обов’язковою для всіх членів ООН. Однак шляхом переговорів можна домовитись про різні форми. Трибунал IUSCT, наприклад, було створено відповідно до Декларації про врегулювання претензій, виданої урядом Алжиру (як третьої сторони в переговорах), яка містила юридичні зобов’язання, яких мали дотримуватися Іран та Сполучені Штати. Комісію EECC було створено Алжирською мирною угодою між Еритреєю та Ефіопією і засвідчено президентом Алжиру, держсекретарем США та найвищими представниками ООН, Організації африканської єдності та Європейського Союзу.

Треті держави або інші міжнародні суб’єкти можуть сприяти міжнародним спеціальним комісіям, у тому числі шляхом переговорів, посередництва або впливу. Наприклад, кілька держав і міжнародних організацій допомогли вирішити іранську кризу із заручниками та створити трибунал IUSCT. Головний представник США на переговорах підкреслив невід’ємну роль алжирського уряду, відзначивши, що міністр закордонних справ Алжиру допоміг вирішити «кожну проблему, з якою ми зіткнулися» з Іраном.

Ще один важливий аспект – хто може бути потенційним заявником. Міжнародні позови мають унікальну гнучкість у цьому відношенні. Позивачами можуть бути держави, фізичні та юридичні особи, а також міжнародні організації. Міжнародні процеси можуть надавати особам прямий і негайний доступ для подання власних позовів без необхідності того, щоб держава виступала від їхнього імені. Розгляд позовів фізичних осіб може бути прискорений, а компенсація в такому разі може бути здійснена цим особам безпосередньо. Наприклад, комісія UNCC визначила більш пріоритетними до розгляду близько 1,5 мільйона позовів фізичних осіб, які втекли з Кувейту після вторгнення Іраку, ніж більші та складніші позови, подані державами. Ці менші індивідуальні позови розглядалися в форматі масових позовів, і позивачі у разі виграшу справи отримували фіксовану, хоча й відносно скромну, компенсацію за шкоду, заподіяну їм чи їхнім родинам (т. зв. позови A, B і C).

Будучи гнучкими та індивідуальними інструментами, міжнародні спеціальні комісії також допускають можливість подання широкого спектру позовів, що виникають на підставі різних юридичних документів. Комісія EECC, що складалася з п’яти членів, розглядала позови одного уряду про шкоду та збитки проти іншого уряду за «порушення міжнародного гуманітарного права, включно з Женевськими конвенціями 1949 року, або інші порушення міжнародного права». Це включало претензії щодо поводження з військовополоненими, інтернованими та цивільними особами, виселення та переміщення людей з місць їхнього проживання, законності деяких засобів і методів ведення війни, поводження з дипломатичними приміщеннями та персоналом, а також пограбування, захоплення та незаконне знищення приватної власності. Договірні та інші приватні позови також можуть бути включені до юрисдикції будь-якої міжнародної спеціальної комісії. На додаток до міждержавних претензій та спорів щодо тлумачення, трибунал IUSCT розглядав позови та зустрічні позови громадян США та Ірану, які випливають із боргів, контрактів, експропріації чи «інших заходів, що впливають на право власності». Комісія UNCC розглядала претензії, що стосуються нафтового сектору, інші корпоративні позови щодо договірних та фінансових збитків, будівництва та інженерії, позови про втрату продуктивності, а також позови від держав щодо екологічної шкоди повітрю, ґрунту та воді.

Ще одне ключове і складне питання стосується фінансування. Хоча всі міжнародні спеціальні комісії виконують різні функції з вирішення конфліктів, жодна така комісія не може вважатися повністю успішною без відповідного фінансування для виплати компенсацій. Для трибуналу IUSCT, наприклад, Загальна декларація передбачала, що витрати на трибунал розподілятимуться порівну, а Іран мав забезпечити заставу в 1 мільярд доларів на спеціальний рахунок для виплати компенсацій і підтримувати суму на рахунку на рівні 500 мільйонів доларів, доки не будуть виконані всі рішення проти Ірану. У контексті комісії UNCC, поточні витрати та виплата компенсацій були отримані з (дуже спірного) Компенсаційного фонду, який фінансувався за рахунок відсотка доходів від  експорту нафти і нафтопродуктів Іраку та контролювався ООН. Такі обов’язкові механізми були відсутні в комісії EECC, і хоча сторони погодилися порівну розподілити витрати, остаточні компенсації так і не були виплачені.

Міжнародна спеціальна комісія для України

У світлі викладених вище міркувань український уряд нещодавно схвалив пропозицію щодо створення Комісії для забезпечення відшкодування Росією шкоди, заподіяної її незаконними діями. Комісія могла б виконувати три основні цілі: (i) розгляд позовів про компенсацію; (ii) збереження або збирання російських активів для виплати винагород; та (iii) забезпечення засобів для примусового виконання рішень щодо компенсації. З цією метою міжнародна угода про створення Комісії могла б забезпечити правову основу, яка дозволить договірним державам передавати заморожені активи до фонду, з якого буде виплачена компенсація. Такий інструмент міг би бути гнучким та індивідуальним і забезпечувати достатній рівень міжнародної співпраці та легітимності.

Комісія могла б досягти цих цілей успішніше, ніж альтернативні механізми для отримання репарацій, зокрема національні суди, існуючі міжнародні суди, трибунали та органи ООН. По-перше, звернення до національних судів у першій інстанції є або небажаним, або недоступним. Вимога відшкодування через національні суди несе за собою проблему суверенного імунітету, відсутність відповідних юридичних підстав для позову та ризики суперечливих рішень.

По-друге, існуючі міжнародні судові органи, такі як Міжнародний суд ООН (ICJ), Європейський суд з прав людини або приватні арбітражні суди, не підходять для компенсаційного механізму такого розміру та масштабів, які необхідні для задоволення всіх потреб, що виникають у результаті цього конфлікту.

По-третє, робота в існуючих інституційних рамках Ради Безпеки ООН обмежена викликами всередині Ради, а саме правом вето Росії. Тим не менш, Генеральна Асамблея ООН все ж може зіграти певну роль. Рада Безпеки в резолюції 2623 (2022), попри відсутність одностайності, яка не дозволила їй виконати свій обов’язок із підтримання миру і безпеки, у рамках програми «Єдність заради миру», скликала надзвичайну сесію Генеральної Асамблеї. Генеральна Асамблея відповіла низкою резолюцій, у тому числі широко підтриманою Резолюцією ES-11/1 (2022), якою (i) «найрішучіше засуджено агресію Російської Федерації проти України»; (ii) вимагається від Росії «припинити застосування сили проти України», а також «негайно, повністю та беззастережно вивести всі свої військові сили з території України в межах її міжнародно визнаних кордонів»; (iii) засуджено «всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини», вимагаючи від сторін конфлікту «повністю виконувати свої зобов’язання за міжнародним гуманітарним правом, щоб зберегти цивільне населення»; і (iv) уповноважено Президента Генеральної Асамблеї відновити надзвичайну спеціальну сесію за запитом держав-членів.

Створення комісії

Україна та зацікавлені держави могли б закласти основу для укладення міжнародної угоди про створення Комісії. По-перше, вони могли б брати в цьому участь безпосередньо через дипломатичні канали та через конференцію, скликану для та переговорів щодо принципів, що лежатимуть в основі міжнародної угоди.

У той же час Україна та її партнери могли б працювати в рамках існуючих міжнародних організацій для ухвалення резолюцій, які визнають порушення Росією міжнародного права та підтримують створення Комісії.

Міжнародна угода

Міжнародна угода про створення Комісії може бути короткою, гнучкою та визначеною. Такий підхід підкреслить консенсус та ефективність у порівнянні із затяжними переговорами між договірними державами.

А. Позивачі

Комісія може розглядати позови держав і фізичних або юридичних осіб (незалежно від громадянства) до Росії, що випливають із завданих нею шкоди або збитків відповідно до міжнародного права (зокрема міжнародного гуманітарного права, jus ad bellum і міжнародного економічного права), а також позови, що випливають із інвестицій, договорів, експропріації чи інших заходів, що порушують право власності.

B. Комісія

Міжнародна угода могла б створити Комісію частково на основі моделей UNCC, IUSCT та EECC.

Комісія мала б юрисдикцію розглядати претензії різних категорій. Категорії можуть мати різні підстави — наприклад, особу позивача(ів) (залежно від того, чи це фізичні, юридичні особи, чи держави); предмет позову (наприклад, тілесні ушкодження, економічні збитки або інші види шкоди, наприклад, шкода довкіллю); або індивідуальні позови на противагу претензій, які розглядатимуться на основі колективних/масових позовів.

Спираючись на успіх комісії UNCC, кожну категорію можна розділити на підкатегорії або класи, які будуть мати різний пріоритет і процесуальні правила. Наприклад, розгляд певних позовів може бути прискорений та вони можуть бути вирішені як масові. Положення міжнародної угоди встановили б і роз’яснили основні процедурні права та право на належний процес.

Комісія також могла б мати юрисдикцію щодо претензій третіх держав та фізичних і юридичних осіб з третіх країн. Відповідно, міжнародна угода може чітко вказати, що юрисдикція Комісії щодо таких претензій є виключною або має пріоритет.

C. Фінансування

Фонд може фінансуватися двома основними способами: (i) активи Росії та пов’язаних з нею юридичних і фізичних осіб, які є замороженими/вилученими державами; та/або (ii) прямі внески Росії та інших організацій.

Можливість використання заморожених активів буде ключовою для підтримки Комісії та потенційного залучення Росії за стіл переговорів. Договірні держави можуть, наприклад, взяти на себе зобов’язання фінансувати Фонд за допомогою заморожених російських активів.

Міжнародна угода могла б визначити інші питання, пов’язані з Фондом, які потребуватимуть вирішення. Наприклад, в угоді потрібно було б визначити, як Комісія створюватиме і керуватиме самим Фондом, як вона буде ліквідовувати заморожені активи та інші операційні питання.

D. Виконання рішень

Наскільки це можливо, виконання та примусове виконання рішень повинно здійснюватися за рахунок коштів Фонду. Оскільки коштів у Фонді має бути достатньо для виплати компенсацій, присуджених Комісією, рішення мають бути виконані шляхом прямих платежів з Фонду. Крім того, міжнародною угодою може бути встановлена спрощена процедура для забезпечення примусового виконання рішень інших міжнародних органів у зв’язку з вторгненням Росії в Україну (наприклад, рішень Міжнародного суду ООН, Європейського суду з прав людини, Міжнародного кримінального суду, або можливого спеціального трибуналу щодо злочину агресії).

Якщо у Фонду не буде достатньо фінансів, позивачі, що виграють справу, потенційно можуть вимагати примусового виконання рішень Комісії в судах договірних держав.

Висновок

Вторгнення Росії в Україну зачіпає порушує фундаментальні принципи міжнародного права і створює низку масових претензій між різними сторонами, з багатьма можливими підставами для позовів, які вимагають величезних сум грошей, відповідно до різноманітного законодавства та багатьох різних правових інструментів. Чинні юридичні механізми можуть бути погано пристосованими для такого монументального завдання.

Україна та її міжнародні партнери мають невідкладно домовитися про найкращий спосіб притягнути Росію до відповідальності за шкоду, яку її незаконні дії завдали Україні та українцям, а також іншим державам та їхнім громадянам. За попередніми оцінками, це лише фізична шкода на суму 60 мільярдів доларів, не говорячи вже про людські страждання. Хоча остаточний розмір цієї шкоди ще не визначено, Україна та її партнери не можуть чекати, поки Росія завершить свої протиправні дії, перш ніж передбачити можливі процеси отримання репарацій. Навпаки, вони повинні розпочати дипломатичні переговори зараз, таким чином, скориставшись поточною політичною підтримкою, щоб притягнути Росію до відповідальності та дати їй сигнал, що вона заплатить за шкоду, яку продовжує завдавати.

Автори пишуть під егідою Проекту міжнародних позовів і репарацій Колумбійської юридичної школи (ICRP), який офіційно консультує уряд України з питань міжнародного права, у тому числі з питань, пов’язаних з міжнародними позовами та репараціями у зв’язку з агресією Росії проти України. У найближчі тижні ICRP опублікує оновлення та деталізує наступні кроки.

Зображення: Президент України Володимир Зеленський виступає на прес-конференції з міжнародними ЗМІ на станції метро в Києві 23 квітня 2022 року. (Фото: GENYA SAVILOV/AFP через Getty Images).

* * *

Про авторів:

Кіара Джіорджеті – Професор Кіара Джіорджетті (@ChiaraLawProf) юридичної школи Річмонда викладає міжнародне право та вирішення міжнародних спорів, а також є старшим науковим співробітником Проекту міжнародних позовів і репарацій Колумбійської юридичної школи.

Маркіян Ключковський – Маркіян Ключковський є юристом-практиком у галузі міжнародного публічного права, який працює в Києві і є радником України.

Патрік Пірсал – Професор Патрік Пірсал (@Pwpearsall), директор Проекту міжнародних позовів і репарацій Колумбійської юридичної школи, викладає міжнародне право та вирішення спорів.

The post Створення міжнародної спеціальної комісії для України appeared first on Just Security.

Russia’s invasion of Ukraine has caused massive displacement of people, enormous economic and personal harm, and widespread damage to public and private property. Foreign States and individuals also have suffered damage and loss. The Government of Ukraine recently expressed its intention to cooperate with interested Parties to establish an international commission (“the Commission”) to adjudicate claims for compensation arising out of Russia’s actions. Similar to most other claims commissions, the Commission would derive its authority from an international agreement concluded between Ukraine and interested States.

International claims commissions are flexible instruments typically established to resolve mass claims arising from international crises. They can provide a forum for resolving a broad array of possible claims under international economic and humanitarian law by a diverse group of injured parties, including States, international organizations, and legal and natural persons. More than 400 international claims commissions have been created in modern times, starting with those established in the 1794 Jay Treaty between the United States and Great Britain. Recent (relatively) successful examples include the Iran-United States Claims Tribunal (IUSCT), the United Nations Compensation Commission (UNCC), and the Eritrea-Ethiopia Claims Commission (EECC).

International claims commissions are bespoke instruments and can take various forms. Establishing an international claims commission presents States with an array of choices and constraints—legal, financial, diplomatic, and practical. This essay addresses the feasibility and desirability of creating an international claims commission for Ukraine.

Why States Create International Claims Commissions

International claims commissions are created in exceptional circumstances such as after an armed conflict or international crisis. States may create international claims commissions to work out post-conflict compensation through a mandatory international judicial process. They may have various motivations for doing so, including obtaining reparations, providing closure, establishing a historical record, and restoring justice and the rule of law. States may establish international claims commissions when deemed necessary, feasible, politically useful, and better than the alternatives.

States may consider international claims commissions necessary to ensuring effective reparations for loss or damage, particularly following large-scale disruptions that generate mass claims. The IUSCT, for instance, resolved some 4,700 claims between the governments and nationals of Iran and the United States, awarding over $2.5 billion in compensation to date. The EECC resolved 47 numbered claims (31 by Eritrea and 16 by Ethiopia) awarding about $163 million to the government of Eritrea and about $174 million to the government of Ethiopia. The UNCC resolved about 2.7 million claims, awarding compensation of $52.4 billion to approximately 1.5 million successful claimants.

States may consider international claims commissions feasible under certain circumstances, particularly when there is money available to pay resulting awards. The IUSCT, for example, was made possible in part because the United States had frozen some $12 billion in Iranian assets, a portion of which was retained to pay IUSCT awards. The UNCC similarly was made possible by a Compensation Fund, established by the UN Security Council, that was derived from a portion of Iraq’s petroleum sales and used to pay successful UNCC claimants.

States may consider international claims commissions politically useful, including to serve broader interests in helping restore or maintain international peace and security. The IUSCT, for instance, helped end a protracted hostage crisis and possibly avert a war. The EECC helped two States end a bloody armed conflict. The UNCC helped restore international peace and security following Iraq’s invasion and annexation of Kuwait

Finally, States may consider international claims commissions better than any alternatives. Existing legal mechanisms, such as national courts or ad hoc arbitral tribunals, may be unavailable or ill-suited to the task of adjudicating mass, high-value, and legally and factually diverse claims arising out of war—a point considered further below.

International Claims Commissions Can Be Flexible and Bespoke

International claims commissions are flexible, bespoke mechanisms that can fit different situations. They are generally created by a binding international instrument. The UNCC, for example, was created by UN Security Council Resolution 687/1991 under Chapter VII of the UN Charter, which was binding on all UN members. Different kinds of negotiated solutions, however, can be envisaged. The IUSCT, for example, was established through the Claims Settlement Declaration issued by the Algerian government (as third-party negotiator), which contained legally binding commitments to which Iran and the United States adhered. The EECC was created by the Algiers Peace Agreement between Eritrea and Ethiopia and witnessed by the President of Algeria, the U.S. Secretary of State, and the highest representatives of the UN, Organization of African Unity, and European Union.

Third States or other international actors might help facilitate an international claims commissions including through negotiation, mediation, or good offices. Several States and international organizations, for example, helped resolve the Iranian hostage crisis and create the IUSCT.  The lead U.S. negotiator highlighted the Algerian government’s indispensable role, crediting its foreign minister with helping resolve “every one of the problems we confronted” with Iran.

Another important consideration is the identity of likely claimants. International claims offer unique flexibility in this regard.  Claimants can include States, natural and juridical persons, and international organizations.  International claims may grant individuals direct and immediate access to file their own claims, without a State acting on their behalf.  Claims of individuals can be expedited, and compensation can be made directly to them.  The UNCC, for example, prioritized the approximately 1.5 million claims of individuals who had fled Kuwait following Iraq’s invasion over larger and more complex claims filed by States. These smaller individual claims were heard through a mass-claims process, and successful individual claimants received fixed, though relatively modest, compensation for injuries to themselves or their families (so-called A, B and C Claims).

As flexible, bespoke instruments, international claims commissions also allow for a greater variety of claims arising under different legal instruments.  The five-member EECC heard claims for loss, damage or injury by one government against the other government for “violations of international humanitarian law, including the 1949 Geneva Conventions, or other violations of international law.”  These included claims related to the treatment of prisoners of war, internees and civilians, the expulsion and displacement of people from their residences, the legality of certain means and methods of warfare, the treatment of diplomatic premises and personnel, as well as the looting, seizure, and unlawful destruction of private property.  Contract and other private claims can also be included in the jurisdiction of any international claims commission.  In addition to interstate claims and interpretive disputes, the IUSCT heard claims and counterclaims of U.S. and Iranian nationals arising out of debts, contracts, expropriations, or “other measures affecting property rights.”  The UNCC heard claims by the oil sector and other corporate claims for contract and financial losses, construction and engineering, and claims for loss of performance, as well as from States for environmental damage to air, soil, and water.

Another key and difficult issue concerns funding. Although every international claims commission has various conflict-resolution functions, no international claims commission  can be considered entirely successful without appropriate funding for paying awards.  For the IUSCT, for example, the General Declaration provided for the cost of the tribunal to be shared equally and for Iran to place $1 billion in a Security Account for paying of claims and to keep the account at $500 million until all awards against Iran were satisfied.  In the UNCC context, the running cost and the payment of awards derived from the (highly contested) Compensation Fund financed by a percentage of the value of Iraq’s petroleum and petroleum-product exports, which was controlled by the UN. Such mandatory mechanisms were lacking at the EECC and, though the parties agreed to equally split the cost of the EECC, the final awards were never paid.

An International Claims Commissions for Ukraine

In light of the foregoing considerations, the Government of Ukraine recently endorsed a proposal for a Commission to secure reparations from Russia for damage caused by Russia’s unlawful acts. The Commission could serve three primary purposes: (i) adjudicating claims for compensation; (ii) preserving or collecting Russian assets for paying awards; and (iii) providing a means of enforcing awards on compensation. To that end, the international agreement establishing the Commission could provide the legal framework to allow contracting States to transfer blocked assets to a fund from which compensation will be paid. Such an instrument could be flexible, made for a specific purpose, and could ensure a sufficient degree of international cooperation and legitimacy.

The Commission could accomplish these goals better than alternative fora for seeking reparations, namely national courts, existing international courts and tribunals, and U.N. bodies. First, recourse to national courts in the first instance is either undesirable or unavailable. Pursuit of reparation through national courts implicates sovereign immunity, an absence of appropriate causes of action, and risks of contradictory judgments.

Second, existing international adjudicative bodies such as the International Court of Justice (ICJ), European Court of Human Rights, or private arbitral tribunals are not well suited to a compensation program of the size and breadth necessary to satisfy the needs arising from this conflict.

Third, working within existing institutional frameworks of the U.N. Security Council is limited by challenges within the Council, namely Russia’s veto. That said, the General Assembly may play a role. Indeed, the Security Council in Resolution 2623 (2022), given the lack of unanimity that prevented it from exercising its primary responsibility for the maintenance of peace and security, in application of the Uniting for Peace framework, convened a General Assembly emergency session.  The General Assembly responded with a series of resolutions, including the widely supported Resolution ES-11/1 (2022), which (i) “deplored in the strongest terms the aggression by the Russian Federation against Ukraine”; (ii) demanded Russia to “cease its use of force against Ukraine” as well as to “immediately, completely and unconditionally withdraw all of its military forces from the territory of Ukraine within its internationally recognized borders”; (iii) condemned “all violations of international humanitarian law and violations and abuses of human rights,” demanding that parties to the conflict “fully comply with their obligations under international humanitarian law to spare the civilian population”; and (iv) authorized the President of the General Assembly to resume the Emergency Special Session upon request from Member States.

Establishing the Commission

Ukraine and interested States could lay the groundwork for concluding an international agreement to establish the Commission. First, they could engage directly through diplomatic channels and through a conference convened to discuss and negotiate the principles underlying an international agreement.

At the same time, Ukraine and its partners could work within existing international organizations to pass resolutions recognizing Russia’s breaches of international law and supporting the creation of the Commission.

The International Agreement

An international agreement establishing the Commission could be short, flexible, and definite.  This approach would emphasize consensus and efficiency over drawn-out negotiations among the contracting States.

a. The Claimants

The Commission could address claims of States and natural or juridical persons (regardless of nationality) against Russia arising from loss or damage suffered under international law (including international humanitarian law, jus ad bellum, and international economic law), as well as claims arising from investments, contracts, expropriations, or other measures affecting property rights.

b. The Commission

An international agreement could establish a Commission based in part on the models of the UNCC, the IUSCT and EECC.

The Commission would have jurisdiction to consider claims of different categories. The categories could have different bases — for example, the identity of the claimant(s) (whether individuals, legal entities, or States); subject-matter of claims (such as those for personal injury, economic injury, or other types of injury, such as environmental harm); or claims that will be adjudicated on a case-by-case basis versus claims that will be adjudicated on a collective/mass claim basis.

Building on the success of the UNCC, each category could be divided into sub-categories or classes that would have varying priority and procedural rules. For example, certain claims could be expedited and resolved as mass claims. The framework of the international agreement would establish and clarify basic procedural rules and due process rights.

The Commission could also have jurisdiction over claims of third States and non-Ukrainian individuals and entities. Accordingly, the international agreement could make clear that the Commission’s jurisdiction over such claims is exclusive or has priority.

c. The Fund

 The Fund can be financed in two principal ways: (i) assets of Russia and related entities and individuals that are frozen/seized by States; and/or (ii) direct contributions by Russia and other entities.

The possibility of using frozen assets  will be key to giving the Commission backing and potentially bringing Russia to the negotiating table. The contracting States could, for example, commit to financing the Fund using frozen Russian assets.

The international agreement could identify other matters related to the Fund that will need resolving. For instance, the agreement would need to address how the Commission will constitute and manage the Fund itself, how it will liquidate frozen assets, and other operational concerns.

d. Enforcement

To the extent possible, execution and enforcement of awards should be made from the Fund. Insofar as the money in the Fund is sufficient to satisfy the awards issued by the Commission, the awards should be self‑executing via direct payments from the Fund. Additionally, the international agreement could establish a simplified procedure to provide an “on-ramp” to enforce decisions of other international bodies in connection with Russia’s invasion of Ukraine (e.g., decisions of the ICJ, European Court of Human Rights, International Criminal Court, or a possible special tribunal for the crime of aggression).

Should the Fund not have sufficient money, successful claimants could potentially enforce the Commission’s awards in courts of the contracting States.

Conclusion

Russia’s invasion of Ukraine engages core principles of international law and raises the specter of mass claims among diverse parties, with many possible causes of action, seeking massive amounts of money, under many different laws and legal instruments. Existing legal mechanisms may be poorly equipped for such a monumental task.

It is urgent that Ukraine and its international partners agree upon the best way to hold Russia accountable for the damage its unlawful conduct has caused to Ukraine and Ukrainians, as well as to other States and their nationals. Preliminary estimates have calculated $60 billion worth of physical damage, to say nothing of the human suffering. While the final extent of that damage is yet to be determined, Ukraine and its partners cannot wait for Russia to conclude its unlawful acts before envisaging possible reparations processes. Rather, they should initiate diplomatic talks now, thereby taking advantage of current political support to hold Russia accountable and signaling to Russia that it will pay for the harm it continues to cause.

The authors write under the auspices of the International Claims and Reparations Project of Columbia Law School (ICRP), which is formally advising the Government of Ukraine on questions of international law, including on issues related to international claims and reparations in relation to Russia’s aggression in Ukraine. In the coming weeks, the ICRP will publish updates and details of next steps.

IMAGE: Ukrainian President Volodymyr Zelenskyy addresses a press conference with international media in an underground metro station in Kyiv on April 23, 2022. (Photo by GENYA SAVILOV/AFP via Getty Images)

The post Launching an International Claims Commission for Ukraine appeared first on Just Security.